Розлад дефіциту уваги та гіперактивності (РДУГ) — це особливості нейророзвитку, за яких дитині значно важче, ніж одноліткам, утримувати увагу, залишатися спокійною та стримувати миттєві реакції. Це не наслідок виховання й не лінощі. За дослідженням, яке 2023 року звело разом підсумки тринадцяти попередніх оглядів, РДУГ мають близько 8% дітей і підлітків у світі — приблизно одна-дві дитини на клас.
Батьки зазвичай приходять до цієї теми не з наукового інтересу, а з конкретної втоми: щоденні уроки перетворюються на боротьбу, вчителька втретє за місяць переказує скарги, а дитина щиро обіцяє «більше так не робити» — і за годину все повторюється. Нижче зібрано те, що допомагає розібратися: як виглядають симптоми, хто в Україні має право поставити діагноз, які методи справді підтверджені дослідженнями, а які лише здаються очевидними, і що змінює формат навчання.
Що таке РДУГ і як його класифікують
Українська медицина працює за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду (МКХ-10). У Національному класифікаторі НК 025, який діє в Україні, РДУГ належить до групи F90 «Гіперкінетичні розлади» й має чотири підкоди:
| Код | Назва в класифікаторі |
|---|---|
| F90.0 | Порушення активності та уваги |
| F90.1 | Гіперкінетичний поведінковий розлад |
| F90.8 | Інші гіперкінетичні розлади |
| F90.9 | Гіперкінетичний розлад, неуточнений |
У побуті трапляються різні назви одного стану: РДУГ, СДУГ, гіперкінетичний розлад, англійська абревіатура ADHD. Розбіжність термінів пояснюється тим, що діагностичні системи розвивалися паралельно, і українські джерела користуються то одним варіантом, то іншим.
Прояви розподіляють на три групи — неуважність, гіперактивність та імпульсивність. Залежно від того, що переважає, розрізняють переважно неуважний, переважно гіперактивно-імпульсивний і комбінований варіанти. Важливо не сплутати рівні: це клінічні представлення за американською класифікацією DSM, а не підкоди F90 з наведеної вище таблиці — українські підкоди й міжнародні представлення описують стан у різних системах.
Всупереч поширеному уявленню, найчастішим є саме неуважний варіант — це показало згадане вище зведене дослідження. Тобто типова дитина з РДУГ не обов’язково бігає по класу: вона може тихо сидіти за партою, дивлячись у вікно, і роками не потрапляти в поле зору дорослих саме тому, що нікому не заважає.
Оцінена поширеність серед дівчат приблизно вдвічі нижча, ніж серед хлопців — близько 5% проти 10%. Одне з можливих пояснень: гучна гіперактивність помітна одразу, а мрійливість і повільність зчитуються як риси характеру. Втім, самі дослідження поширеності цього механізму не доводять — вони фіксують різницю, а не її причину.
Симптоми РДУГ у дітей: на що звертають увагу
Клінічна настанова, адаптована Державним експертним центром Міністерства охорони здоров’я України, описує основні симптоми як невідповідні рівню розвитку дитини: неуважність, гіперактивність та імпульсивна поведінка.
| Група проявів | Як це виглядає вдома | Як це виглядає у школі |
|---|---|---|
| Неуважність | не дослуховує прохання до кінця, губить речі, «зависає» над одягом чи портфелем | не помічає частину завдання, робить помилки через неуважність, уникає довгих письмових робіт |
| Гіперактивність | не може всидіти за столом, постійно щось крутить у руках | встає під час уроку, гойдається на стільці, розмовляє в невідповідний момент |
| Імпульсивність | перебиває, відповідає, не дослухавши питання | вигукує з місця, не чекає черги, вступає в конфлікти через миттєву реакцію |
Кожна з цих поведінок окремо трапляється у будь-якої дитини — і це нормально. Значення має інше: наскільки прояви стійкі, чи виражені вони сильніше, ніж очікувано для віку, і чи справді заважають.
Тому в діагностиці ключових умов кілька:
- Тривалість. Прояви тримаються щонайменше шість місяців, а не з’явилися після переїзду, втрати близької людини чи зміни школи.
- Кілька середовищ. Труднощі помітні щонайменше у двох контекстах — наприклад, і вдома, і в школі. Якщо дитина «некерована» лише на уроках конкретного вчителя, а в решті ситуацій усе гаразд, критерій кількох середовищ не виконується й потрібно шукати інші пояснення.
- Ранній початок. Кілька симптомів мають простежуватися до 12 років, навіть якщо по допомогу звернулися значно пізніше.
- Реальний вплив. Симптоми знижують якість навчання, спілкування чи повсякденного життя, а не просто дратують дорослих.
- Немає кращого пояснення. Прояви не пояснюються іншим станом чи розладом — це перевіряє фахівець.
Ще одна деталь, про яку варто знати: порушення сну можуть спостерігатися приблизно у половини дітей з РДУГ, але сама по собі ця ознака критерієм діагностики не є.
Чому це не питання виховання
Найболючіше для батьків звинувачення — що вони «розпустили дитину». Дослідження цю версію не підтверджують.
Спадковість РДУГ, за оцінкою родинних, близнюкових та усиновлювальних досліджень, становить близько 74% — це один з найвищих показників серед психічних розладів. Виховання впливає на те, як дитина навчиться давати собі раду з труднощами, але не створює сам розлад.
Заодно варто розібратися з двома стійкими міфами.
Цукор. Переконання, що солодощі роблять дітей гіперактивними, перевірили ще 1995 року зведеним аналізом у журналі JAMA: шістнадцять робіт, двадцять три дослідження, у яких ані діти, ані батьки, ані дослідники не знали, кому дістався цукор, а кому підсолоджувач. За всіма чотирнадцятьма показниками поведінки й мислення довірчий інтервал включав нуль — тобто загального ефекту не виявили. Автори пояснюють стійкість батьківського переконання очікуванням і звичною асоціацією між солодким і збудженням. Вони ж застерігають, що дуже малий ефект або вплив на окрему підгрупу дітей ці дані виключити не можуть.
Гаджети. Тут висновок обережніший. Лонгітюдне дослідження, опубліковане 2018 року в JAMA, спостерігало за 2587 підлітками, які на старті не мали симптомів РДУГ, і виявило помірний зв’язок між дуже частим використанням цифрових медіа та подальшою появою симптомів. Але це спостережне дослідження: воно фіксує зв’язок і не встановлює причинності в жодному напрямку. Діти, схильні до труднощів з увагою, цілком можуть частіше тягнутися до швидких стимулів — автори прямо зазначають, що зворотної залежності виключити не можна.
Хто встановлює діагноз в Україні
Діагноз ставить не школа й не батьки, а підготовлений фахівець. Клінічна настанова Державного експертного центру визначає коло діагностів: спеціаліст з дитячої неврології та розвитку дитини, спеціаліст з дитячої та юнацької психіатрії, педіатр із досвідом роботи у сфері розвитку дитини не менш ніж три роки, а також педіатр або сімейний лікар, який пройшов відповідне навчання й набув досвіду роботи з цим розладом. До цього кола настанова відносить і психологів зі спеціалізацією та досвідом у сфері РДУГ — за умови, що вони скеровують дитину до уповноваженого медичного спеціаліста, аби той виявив супутні захворювання й визначив, чи потрібні ліки.
Практичний шлях родини виглядає так:
- Сімейний лікар або педіатр. Первинна розмова, виключення соматичних причин — зокрема перевірка слуху та зору, бо дитина, яка погано чує вчителя, теж має «проблеми з увагою».
- Скерування до профільного фахівця — дитячого психіатра або дитячого невролога.
- Комплексна оцінка. Лікар збирає історію розвитку, дані від батьків і школи, використовує стандартизовані опитувальники, перевіряє супутні стани: тривожні розлади, труднощі навчання, наслідки психологічної травми, розлади сну.
Чому онлайн-тест не є діагнозом
Запит «тест на РДУГ» — один з найпопулярніших у цій темі, тож варто сказати прямо: жодна анкета в інтернеті діагнозу не встановлює. Опитувальники для батьків і вчителів справді використовують у клінічній практиці, і вони корисні — батьківські звіти визнані досить точним джерелом даних про поведінку дитини. Але вони описують симптоми, а не пояснюють їхню причину.
Різні стани дають схожу картину. Дитина, яка не висипається, тривожиться через війну або не розуміє матеріал, у класі поводиться так само, як дитина з РДУГ. Розділити ці сценарії може тільки фахівець, який бачить дитину цілком.
Що працює за дослідженнями
Це та частина теми, де очікування розходяться з доказами найсильніше. Нижче — узагальнення робіт, які зводять разом результати десятків окремих досліджень.
| Підхід | Що показують дослідження |
|---|---|
| Поведінкові програми для батьків | Стійке покращення симптомів і поведінки, яке зберігається в середньому через 5 місяців після завершення програми; водночас найпомітніше зростають батьківські навички та якість стосунків з дитиною |
| Поведінкові втручання у класі | Велике зменшення відволікання й дезорганізованої поведінки (SMD = 0,92 за 24 дослідженнями); найсильніші — системи чітких наслідків і навчання самоконтролю; виграють і однокласники |
| Фізична активність | Малий, але статистично значущий вплив на симптоми (g = −0,37) і трохи помітніший — на соціальні труднощі (g = −0,54) |
| Комп’ютерні тренування уваги | Робоча пам’ять справді покращується, але вплив на симптоми при сліпому тестуванні малий (SMD = 0,20), а на успішність — статистично незначущий |
| Дієтичні втручання | При сліпому тестуванні ефект зберігся для добавок вільних жирних кислот, зокрема омега-3 (малий, SMD = 0,16), та для виключення штучних харчових барвників (SMD = 0,42, часто в дітей, відібраних за харчовою чутливістю). Для обмежувальних елімінаційних дієт ефект став статистично незначущим |
Впадає в око, що найкраще підтверджені підходи змінюють не саму дитину, а те, що роблять дорослі навколо неї — як формулюють завдання, як реагують на поведінку, як облаштовують день. Прямого порівняння всіх методів між собою ці дослідження не проводили, тож ідеться про силу доказів, а не про рейтинг ефективності. Українська клінічна настанова так само рекомендує поведінкову підготовку батьків і зазначає, що проводити її мають кваліфіковані фахівці.
Про медикаментозну терапію тут свідомо не йдеться: це виключно зона рішень лікаря, який бачить конкретну дитину, знає її супутні стани й може відстежувати ефект. Цей матеріал має інформаційний характер і не є медичною рекомендацією — рішення щодо діагностики, дієти, добавок і ліків ухвалюють разом із фахівцем.
Дитина з РДУГ у школі: на що можна розраховувати
Українське законодавство не оперує переліком діагнозів. Категорії особливих освітніх потреб (ООП) визначені в Положенні про інклюзивно-ресурсний центр (постанова Кабінету Міністрів № 545 від 12 липня 2017 року) — це труднощі інтелектуальні, функціональні (сенсорні, моторні, мовленнєві), фізичні, навчальні та соціоадаптаційні (особистісні, середовищні). В описі останньої категорії прямо згадано труднощі в освітньому процесі, пов’язані з розладами поведінки та психіки — це формулювання з’явилося після змін 2025 року.
Практично це означає ось що: значення має не діагноз у медичній довідці, а бар’єри, які заважають дитині вчитися. Дитина з РДУГ може мати особливі освітні потреби, а може й не мати — залежно від того, наскільки прояви впливають на навчання.
Обсяг підтримки визначає її рівень — від першого до п’ятого (Порядок організації інклюзивного навчання, постанова Кабінету Міністрів № 957 від 15 вересня 2021 року):
- Перший рівень школа надає власними силами за заявою одного з батьків. Висновок інклюзивно-ресурсного центру (ІРЦ) не потрібен, окремий інклюзивний клас не створюють: команда психолого-педагогічного супроводу оцінює потребу дитини й складає індивідуальну програму розвитку.
- Другий–п’ятий рівні потребують комплексної психолого-педагогічної оцінки в ІРЦ та його висновку. Саме тоді з’являються інклюзивний клас, за потреби асистент учителя, адаптація програми й корекційно-розвиткові заняття.
З 1 серпня 2026 року діє нова редакція Порядку (постанова Кабінету Міністрів № 129 від 5 лютого 2026 року). Описаний розподіл вона зберігає: перший рівень залишається за школою, а для другого–п’ятого рівнів висновок ІРЦ потрібен і надалі.
Варто розрізняти й дві ролі, які часто плутають: асистент учителя — педагогічний працівник, який допомагає організувати навчання в класі, а асистент учня забезпечує його індивідуальні соціально-побутові потреби. Докладніше про роботу центрів, індивідуальну програму розвитку та рівні підтримки — в окремій статті про інклюзивне навчання.
Варто пам’ятати про межі шкільних пристосувань. Систематичний огляд 68 публікацій про освітні акомодації показав, що найпоширеніший захід — додатковий час на контрольну — рідко демонструє користь, специфічну саме для учнів з РДУГ: він зазвичай трохи допомагає всім. Це не привід його скасовувати: конкретній дитині він може бути корисним. Але стабільніше працюють зміни самої структури роботи: поділ великого завдання на короткі частини, чіткі й однозначні інструкції, візуальні нагадування, регулярні паузи з рухом.
Чи «переросте» дитина РДУГ
Формулювання «переросте» описує реальність лише наполовину. Зведений аналіз досліджень, які спостерігали за дітьми до дорослого віку, дав дві різні цифри залежно від того, що вважати збереженням розладу. Якщо рахувати тільки тих, хто у 25 років і далі відповідає повним діагностичним критеріям, — це близько 15%. Якщо додати тих, у кого залишилися помітні симптоми в частковій ремісії, — близько 65%.
Тобто з віком прояви справді слабшають, особливо зовнішня рухова гіперактивність. Але труднощі з увагою, плануванням і організацією часто залишаються — просто змінюють форму: замість «крутиться на уроці» це виглядає як зірваний дедлайн і хаос у справах. Саме тому навички самоорганізації, здобуті в школі, важать більше, ніж очікування, що проблема зникне сама.
Коли гнучкий формат навчання допомагає
Чесно про межі: досліджень, які доводили б, що дистанційне навчання лікує РДУГ, немає, і обіцяти таке було б неправдою. Але окремі елементи, які підтверджені дослідженнями, у гнучкому форматі організувати простіше.
- Дозування навантаження. Навчальний день можна розділити на коротші відрізки з паузами замість шести уроків поспіль.
- Менше сенсорного шуму. Клас на тридцять учнів — це постійний фон, який дитині з РДУГ доводиться відфільтровувати. Удома середовище контрольованіше.
- Рух у розкладі. Фізичну активність, ефект якої підтверджений, легше вбудувати в день, коли розклад залежить від родини.
- Темп під дитину. Складну тему можна пройти повільніше, а ту, що дається легко, — швидше, не чекаючи класу.
Водночас гнучкий формат перекладає на родину більше організаційної роботи, а дитині з РДУГ саме структури й бракує. Тому рішення залежить від того, чи є поруч дорослий, готовий цю структуру утримувати, і наскільки дитина потребує однолітків поруч. Порівняння всіх варіантів — у матеріалі про форми навчання, а про те, як підтримувати інтерес до навчання, коли він падає, — у статті про мотивацію.
Дистанційна школа «Акцент» працює за сімейною та екстернатною формами. Це окремі форми здобуття освіти, а не інклюзивне навчання: інклюзія — це спосіб організації освітнього процесу з підтримкою в закладі, тоді як сімейна й екстернатна форми передбачають, що більшу частину організації бере на себе родина. І це не терапія й не заміна допомоги фахівців — лише формат, який можна зіставити з рекомендаціями лікаря та висновком ІРЦ, якщо він у дитини є.
