Вчитель не має права принижувати учня, ображати його словами, застосовувати фізичну силу, забирати особисті речі й перешкоджати дитині здобувати освіту: стаття 54 Закону України «Про освіту» зобов’язує педагога поважати гідність учнів і захищати їх від насильства. Оцінку за поведінку теж не ставлять — об’єктами оцінювання є результати навчання. Якщо приниження повторюються систематично, це може бути булінг (цькування), за який передбачена адміністративна відповідальність.
Батьки рідко дізнаються про такі речі одразу. Спочатку дитина просто «не хоче в школу», потім з’ясовується, що конкретний урок вона переживає як щось неприємне, а вже під кінець спливає фраза, яку вчитель сказав при всьому класі. І тут у батьків виникає перше питання — а чи взагалі так можна? Нижче — межі, які закон ставить педагогу, і що робити, коли їх перейшли.
Що закон забороняє вчителю
Обов’язки педагогічного працівника перелічені в частині другій статті 54 Закону України «Про освіту». Серед них — чотири, які прямо стосуються поведінки з дітьми:
- поважати гідність, права, свободи і законні інтереси всіх учасників освітнього процесу;
- дотримуватися педагогічної етики;
- дбати про фізичне і психічне здоров’я учнів, брати участь у забезпеченні безпечного освітнього середовища;
- захищати учнів під час освітнього процесу від будь-яких форм фізичного та психологічного насильства, приниження честі та гідності, дискримінації за будь-якою ознакою.
Останній пункт вимагає від учителя активної дії — зупиняти насильство, а не лише самому його не чинити. Те саме прямо каже стаття 10-1 Закону України «Про охорону дитинства»: працівник закладу освіти, який виявив ознаки насильства, зобов’язаний невідкладно вжити заходів для його припинення й повідомити керівника та батьків. Педагог, який мовчки спостерігає, як клас висміює однокласника, свій обов’язок не виконує.
Дзеркальна норма є й у статті 53 того самого закону: учень має право на повагу людської гідності, на безпечне освітнє середовище, на доброчесне оцінювання результатів навчання і на захист від приниження честі та гідності, будь-яких форм насильства та дискримінації.
Права учня й обов’язки педагога ми докладніше розбирали в статті про права та обов’язки учнів. Тут зупинимося на тому, де саме проходить межа.
Де проходить межа між вимогливістю і приниженням
Вимогливий учитель і вчитель, який принижує, роблять зовні схожі речі: обидва вказують на помилки, обидва можуть говорити голосно, обидва не задоволені результатом. Різниця — в адресаті. Вимогливість спрямована на роботу, приниження — на людину.
Порядок реагування на випадки булінгу (цькування), затверджений наказом Міністерства освіти і науки (МОН) № 1646 від 28 грудня 2019 року, з 11 серпня 2026 року діє в новій редакції — за наказом МОН № 961 від 18 червня 2026 року. Саме ця редакція перелічує ознаки насильства. Серед них:
- словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування, інші дії, спрямовані на обмеження волевиявлення особи;
- перешкоджання в отриманні освітніх та інших послуг;
- позбавлення майна або можливості ним користуватися;
- будь-які небажані фізичні дії — ляпаси, стусани, штовхання, щипання.
Важлива умова, з якої починається пункт 8: йдеться про умисні дії, вчинені всупереч волі й без згоди дитини, які порушують її права або заважають виконувати обов’язки. Тому одна й та сама дія може означати різне залежно від обставин. Учитель хапає учня за руку, щоб той не вибіг на проїжджу частину, — це одне. Той самий жест від роздратування — зовсім інше.
| Що робить учитель | Як це може кваліфікуватися |
|---|---|
| Каже, що робота виконана неправильно, і пояснює чому | Виконання посадових обов’язків |
| Ставить низьку оцінку за незасвоєний матеріал | Оцінювання результатів навчання |
| Голосно вимагає тиші в класі | Організація освітнього процесу |
| Обзиває, вішає прізвиська, висміює зовнішність чи родину | Ознака психологічного насильства |
| Порівнює дитину з іншими вголос при класі, щоб принизити | Ознака психологічного насильства |
| Оголошує оцінки вголос як спосіб присоромити | Порушення конфіденційності оцінки |
| Виганяє з класу як покарання, не допускає на урок | Ознака перешкоджання в отриманні освітніх послуг |
| Штовхає, хапає, б’є — небажано й без потреби відвернути небезпеку | Ознака фізичного насильства |
Одноразовий епізод і систематична поведінка мають різні наслідки, але реагувати школа зобов’язана в обох випадках. З 11 серпня 2026 року Порядок побудований навколо ширшого поняття — не тільки булінгу, а насильства взагалі, і повідомлення про поодинокий випадок теж запускає процедуру.
Чи має право вчитель кричати на учня
Прямої норми «вчителю заборонено підвищувати голос» у законодавстві немає, і чесно буде сказати про це відразу. Підвищений голос у гучному класі — не автоматичне правопорушення.
Інша річ, коли крик містить образи, приниження, погрози чи залякування: саме ці дії Порядок реагування називає ознаками насильства. Ознака — ще не встановлений факт, але вона зобов’язує школу перевірити обставини. Питання, отже, не в гучності, а в змісті сказаного. «Тихіше, я не чую відповідь» і «ти ніколи нічого не досягнеш, як і вся ваша сім’я» — юридично різні речі, навіть якщо сказані на однаковій гучності.
Систематичний крик на конкретну дитину — окрема історія. Коли це повторюється, спрямовано на одного учня і псує йому навчання й самопочуття, справа переходить у площину булінгу.
Чи має право вчитель забирати телефон
Самовільно забирати телефон учитель не може. Телефон — приватна власність дитини або її батьків, а стаття 41 Конституції України прямо каже: ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним. Частина друга статті 321 Цивільного кодексу України додає: особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Окремої норми, яка давала б педагогу повноваження вилучати речі в учнів, у законодавстві немає.
Порядок реагування на випадки булінгу (цькування) додає ще один аргумент: позбавлення майна або можливості ним користуватися назване серед ознак насильства.
При цьому школа цілком може обмежити користування телефоном на уроці. За Законом України «Про повну загальну середню освіту» правила внутрішнього розпорядку схвалює педагогічна рада, а затверджує керівник закладу; учень, за статтею 53 Закону «Про освіту», зобов’язаний ці правила виконувати. Загальне правило «на уроці телефони лежать у боксі», ухвалене такою процедурою й однакове для всіх, — це організація уроку.
Різниця в тому, як це виглядає на практиці. Однакове для всіх правило, про яке знають заздалегідь, — можна. Відібрати телефон конкретної дитини як покарання, силою чи без гарантії повернути — ні.
Загальнодержавної заборони телефонів у школах в Україні немає. Пряма заборона діяла з 2007 року, але наказом МОН № 910 від 7 серпня 2014 року наказ № 420 «Про використання мобільних телефонів під час навчального процесу» скасовано — заради поширення інформаційно-комунікаційних технологій у навчанні. У березні 2026 року у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт № 15105 про заборону телефонів, планшетів і смартгодинників на уроках, крім освітніх і медичних потреб. 1 липня 2026 року профільний комітет рекомендував повернути його автору на доопрацювання; станом на серпень 2026 року документ очікує розгляду й законом не став.
Пересадити, залишити після уроків, знизити оцінку за поведінку
Ці три ситуації батьки часто зводять в одну, хоча закон дивиться на них по-різному.
Пересадити учня зазвичай можна. Частина перша статті 54 Закону «Про освіту» дає педагогу академічну свободу — вільний вибір форм, методів і засобів навчання, а хто де сидить у класі, є питанням організації уроку. Інша річ, якщо дитину саджають окремо від усіх як покарання чи щоб позначити її «незручною». Тоді це вже ізоляція, а не методика.
Залишити після уроків — складніше. Додаткові заняття можливі, але розумно домовлятися про них з батьками заздалегідь, а не використовувати як стягнення. Зробити зауваження, вимагати виконання правил, покликати батьків на розмову вчитель може — це поточна педагогічна робота. А от формальне притягнення учня до відповідальності за невиконання обов’язків, за Законом «Про повну загальну середню освіту», належить до повноважень педагогічної ради, а не окремого педагога. Утримання ж дитини в класі проти її волі може виявитися дією, спрямованою на обмеження волевиявлення особи, — залежно від підстав, тривалості та віку учня.
Знизити оцінку за поведінку вчитель не може. Наказ МОН № 722 від 4 травня 2026 року, яким затверджено систему та загальні критерії оцінювання, у пункті 4 формулює це без варіантів: об’єктами оцінювання є результати навчання учнів. Розмови на уроці, забутий зошит і незручні запитання результатами навчання не є. Нову систему вводять поетапно — у 1–9 класах з 2026/2027 навчального року, у 10-х з 2027/2028, у 11–12-х з 2028/2029.
Той самий наказ у пункті 5 містить норму, про яку майже не знають. Оцінка є конфіденційною інформацією, доступною педагогічним працівникам, які оцінюють, самому учневі та його батькам. Практика оголошувати вголос, хто що отримав, і супроводжувати це коментарями цій нормі суперечить.
Коли дії педагога стають булінгом
Питання «чи буває булінг з боку вчителя» має чітку відповідь: буває. Порядок реагування визначає учасників колективу як здобувачів освіти, працівників закладу освіти та інших осіб, залучених до освітнього процесу, а кривдника — як учасника колективу, який вчинив насильство стосовно іншого учасника. Педагог під це визначення підпадає.
Так само сформульована й стаття 173-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення: булінг — це діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, і вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.
Щоб дії кваліфікували як булінг, потрібні всі ознаки з визначення статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» у редакції, чинній з 6 жовтня 2024 року: умисне діяння, вчинене систематично, особою стосовно дитини, з якою вони є учасниками одного колективу, і таке, що порушує права, свободи, законні інтереси потерпілої особи та/або перешкоджає виконанню нею обов’язків. Порядок реагування уточнює, що систематичним насильство вважається, якщо воно вчинене два і більше разів протягом 12 місяців з дня реєстрації повідомлення про перший випадок або з дня першого випадку.
Тобто одна різка фраза, про яку вчитель наступного дня пошкодував, і цілеспрямований тиск, що триває місяцями, — юридично різні речі. Але процедуру в школі запускає й поодинокий випадок насильства, а остаточну кваліфікацію дає суд, а не батьки й не директор. Про те, як розпізнати цькування загалом і як розмовляти з дитиною, ми писали в статті про булінг у школі; якщо все відбувається в класному чаті, знадобиться матеріал про кібербулінг.
Чому вчитель зривається і що це змінює
Український педагог працює з лютого 2022 року в режимі, який складно назвати нормальним: повітряні тривоги посеред уроку, укриття, діти з різних міст і країн в одному класі, колеги, які виїхали, паперова звітність, яка нікуди не поділася. До цього додається власне життя з тими самими новинами. Коли людина довго живе в напрузі без можливості відновитися, психологи називають це дистресом — станом, у якому вичерпуються сили на самоконтроль.
Це пояснює зриви. І це нічого не змінює для дитини.
Обов’язки педагога в статті 54 сформульовані без застережень про обставини: там немає слів «за можливості» чи «якщо дозволяє стан». Восьмикласник, на якого накричали, не отримує знижку на приниження через те, що в учителя був важкий тиждень. Розуміти причину корисно для дорослої розмови з адміністрацією — але вимагати від дитини витримки, бо «вчителю зараз важко», означає перекласти на неї відповідальність дорослих.
Побічно це підтверджують і дані про навчання. У загальнодержавному моніторинговому дослідженні якості освіти, результати якого Державна служба якості освіти представила 3 червня 2026 року, учні, які вказали на високий рівень тривожності або відсутність підтримки, значно частіше залишалися на початковому та середньому рівнях навчальних досягнень. Зв’язок між станом дитини й результатами навчання видно на цифрах, а не тільки в батьківських відчуттях.
Як зафіксувати ситуацію до звернення
Найслабше місце більшості скарг — не суть, а доказова частина. Через тиждень ніхто не пам’ятає точних слів, а «дитина сказала, що вчителька її обзивала» перетворюється на слово проти слова.
- Запишіть факти в день розмови з дитиною. Дата, урок, що саме прозвучало — по можливості дослівно, хто був поруч. Проста нотатка в телефоні з датою вже краще за спогади через місяць.
- Не тисніть на дитину і не влаштовуйте допит. Питання на кшталт «а він тебе бив?» підказують відповідь. Краще просте «розкажи, як це було».
- Збережіть письмові сліди. Повідомлення в класному чаті, коментарі в електронному журналі, записи в щоденнику, листування з учителем.
- Поговоріть з іншими батьками. Якщо схожа поведінка стосується кількох дітей, колективне звернення важче списати на конфлікт характерів.
- З відеозаписом обережно. Стаття 307 Цивільного кодексу України дозволяє знімати людину лише за її згодою; згода припускається, якщо знімання відкрите й відбувається на заходах публічного характеру, а таємне знімання без згоди можливе тільки у випадках, встановлених законом. Чи є конкретний урок таким заходом і чи законний конкретний запис — питання обставин, і перед тим як десь його оприлюднювати, варто порадитися з юристом. Надійніша основа звернення — описані факти, дати та свідчення.
Куди звертатися і в які строки
Починати варто з директора: на кожній наступній сходинці першим питанням буде «а до школи зверталися?». Виняток — фізичне насильство, погрози чи ситуація, коли дитині потрібен захист негайно. Тоді звернення до поліції не чекає на відповідь школи.
- Керівник закладу освіти. Стаття 55 Закону «Про освіту» дає батькам право подавати директору усні та письмові заяви про випадки насильства стосовно дитини й вимагати невідкладного реагування — закон формулює це як «протягом однієї доби з моменту надходження».
- Що зобов’язаний зробити директор. Порядок реагування описує ланцюжок точніше: повідомлення реєструють у день надходження (а якщо воно прийшло у вихідний чи в позаробочий час — у перший робочий день), і протягом однієї доби з дня реєстрації керівник зобов’язаний його розглянути. Якщо виявлено ознаки насильства — не пізніше трьох годин вжити заходів для припинення, повідомити батьків і письмово поліцію та службу у справах дітей. Не пізніше трьох робочих днів — скликати комісію.
- Комісія. Порядок МОН відсилає щодо її складу й регламенту до Порядку реагування на випадки насильства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1513 від 19 листопада 2025 року. За ним у комісії не менше п’яти осіб: педагоги, практичний психолог, соціальний педагог, представники служби у справах дітей, надавача соціальних послуг і уповноваженого підрозділу поліції за згодою. Працівник, щодо якого надійшло повідомлення, до складу комісії входити не може й виключається з нього.
- Якщо підозра стосується самого директора — повідомлення подається засновнику закладу освіти або органу управління, якому школа підпорядковується. Далі функції керівника виконує вже засновник.
- Орган управління освітою. Якщо школа не реагує, наступна інстанція — управління або відділ освіти громади. Тут працює Закон України «Про звернення громадян»: розгляд до одного місяця, а звернення, які не потребують додаткового вивчення, — не пізніше п’ятнадцяти днів; загальний строк не може перевищувати сорока п’яти днів.
- Служба освітнього омбудсмена. Розглядає звернення учасників освітнього процесу, перевіряє викладені факти, вимагає від шкіл і органів управління припинення порушення, надсилає подання про службові розслідування й повідомляє правоохоронні органи про виявлені факти порушення законодавства. Звернення подають через сайт eo.gov.ua.
- Поліція — 102. За фізичного насильства, погроз чи коли школа приховує випадок. Окремо працює Національна гаряча лінія для дітей та молоді: 0 800 500 225 або 116 111.
Про анонімність варто знати одну деталь. Повідомлення про можливий випадок насильства в школі можна подати усно, письмово або анонімно — Порядок реагування прямо це передбачає і зобов’язує школу мати відповідні способи зв’язку, зокрема скриньку для паперових повідомлень. А от звернення до органу управління освітою за Законом «Про звернення громадян» анонімним бути не може: без прізвища, місця проживання й підпису його визнають анонімним і розглядати не будуть.
Яка відповідальність настає
| Кого стосується | За що | Санкція |
|---|---|---|
| Учасник освітнього процесу, зокрема педагог | Булінг (цькування) — стаття 173-4 КУпАП, частина перша | Штраф від 850 до 1 700 гривень або громадські роботи 20–40 годин |
| Той самий | Те саме діяння групою осіб або повторно протягом року після накладення стягнення | Штраф від 1 700 до 3 400 гривень або громадські роботи 40–60 годин |
| Керівник закладу освіти | Неповідомлення поліції про випадки булінгу | Штраф від 850 до 1 700 гривень або виправні роботи до одного місяця з відрахуванням до 20 % заробітку |
| Педагогічний працівник | Аморальний проступок, не сумісний з продовженням роботи, — пункт 3 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю | Розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця |
Суми у статті 173-4 записані в неоподатковуваних мінімумах доходів громадян: 50–100 мінімумів за частиною першою та 100–200 за частиною другою. Для штрафів такий мінімум дорівнює 17 гривням, звідси й гривневі суми в таблиці. Кваліфікацію дає суд — школа лише запускає процедуру й передає матеріали.
Коли варто змінити школу чи форму навчання
Процедури працюють, але повільно, а дитина ходить на уроки щодня. Тому паралельно з формальними кроками варто чесно відповісти на кілька запитань: чи почувається дитина в безпеці, чи лишилося в неї бажання вчитися, чи не з’явилися головні болі й безсоння перед конкретними днями тижня, чи не почала вона говорити про себе гірше, ніж раніше.
Якщо конфлікт стосується одного предмета, іноді достатньо перевести дитину до іншого класу — це вирішується всередині школи. Якщо йдеться про загальну атмосферу, залишаються інші форми здобуття освіти: дистанційна, сімейна (домашня), екстернат. Ми розбирали їх у матеріалах про форми навчання і про перехід на дистанційне навчання.
Зміна формату не робить дитину слабкою і не вчить її тікати від труднощів. Дорослі теж змінюють роботу, коли керівник систематично переходить межі, — і нікому не спадає на думку назвати це втечею.
Дистанційний формат частину ситуацій із цієї статті робить менш імовірною: телефон нікому не потрібно віддавати, а онлайн-урок відбувається вдома, де батьки за бажання можуть чути, як педагог розмовляє з дітьми. Гарантії це не дає — насильство буває і в онлайні, а присутність дорослого поруч з дитиною ніхто не зобов’язує забезпечувати. Важлива не платформа, а те, як школа реагує на скарги. Про це варто питати ще на етапі вибору — і у звичайної школи, і в дистанційної.
Дитина не зобов’язана витримувати приниження, щоб здобути освіту. І не зобов’язана мовчати, щоб не псувати стосунки дорослих між собою.
