Булінг у школі — це умисне насильство, яке систематично вчиняється в межах одного колективу щодо дитини або дитиною щодо іншого учасника цього колективу і порушує її права та законні інтереси. На практиці це повторювані образи, приниження, ізоляція, погрози чи фізичні дії, зокрема онлайн. Від звичайного конфлікту булінг відрізняють умисність, систематичність і спрямованість проти однієї дитини. У цій статті — як розпізнати цькування, як діяти батькам крок за кроком і що передбачає закон України.
На практиці цькування не завжди починається з очевидної агресії. Іноді це постійні жарти на адресу однієї дитини, виключення зі спільних справ, поширення принизливих фото або «випадкові» поштовхи. А дитина мовчить — бо соромиться, боїться помсти або вже вирішила, що дорослі назвуть це звичайною сваркою.
Завдання батьків — не проводити власне розслідування і не вимагати від дитини негайно «дати відсіч». Потрібне інше: спокійно вислухати, подбати про безпеку, зафіксувати факти — і залучити школу, а за потреби й інші служби. Коли дорослі діють послідовно, дитина бачить: вона з цим не сама.
Що таке булінг і чим він відрізняється від конфлікту
Булінг, або цькування, — це умисне психологічне, фізичне, економічне чи сексуальне насильство, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, яке систематично вчиняє особа щодо дитини зі спільного з нею колективу або дитина щодо іншого учасника цього колективу. Чинне визначення вимагає, щоб таке насильство порушувало права, свободи та законні інтереси потерпілої особи або перешкоджало виконанню нею визначених законодавством обов’язків.
Перший орієнтир — систематичність. Дії повторюються, це не разовий епізод. Другий — поведінка спрямована проти конкретної людини й призводить до страху, приниження, підпорядкування або соціальної ізоляції. Саме такі типові ознаки закріпив Закон України № 2657-VIII від 18 грудня 2018 року. З 6 жовтня 2024 року визначення булінгу міститься в статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» і стосується будь-якого дитячого колективу — класу, гуртка, секції, табору; за Порядком МОН, чинним з 11 серпня 2026 року, систематичним вважається насильство, вчинене два і більше разів протягом 12 місяців.
Конфлікт — інша річ. Це зіткнення позицій чи інтересів: буває гостро й неприємно, але сторони здатні сперечатися, і ситуація не перетворюється на переслідування однієї людини. Окрема сварка — ще не булінг. Хоча й залишати її без уваги не можна, особливо якщо була загроза здоров’ю.
Від цього розрізнення залежить, як діяти. Конфлікт можна розв’язати розмовою, правилами комунікації або медіацією. З цькуванням так не працює: примирення «на рівних» тут передчасне — спочатку треба припинити небезпечний вплив і захистити дитину, а вже потім говорити про стосунки.
Яким буває булінг
Форми цькування можуть поєднуватися, а зовні «незначна» дія інколи стає частиною тривалого тиску.
- Психологічний булінг: повторювані образи, принизливі прізвиська, погрози, висміювання, навмисне ігнорування, поширення чуток або виключення з групи.
- Фізичний булінг: удари, поштовхи, блокування проходу, псування речей чи інші дії, які завдають болю або створюють загрозу.
- Економічний булінг: систематичне вимагання грошей, відбирання їжі чи речей, примус оплачувати покупки, навмисне пошкодження майна.
- Кібербулінг: образливі повідомлення, переслідування в чатах, створення фейкових акаунтів, публікація принизливого контенту або виключення зі спільних онлайн-груп.
- Сексуалізоване цькування: небажані коментарі, жести, повідомлення або поширення матеріалів сексуального характеру.
Кібербулінг не закінчується з останнім уроком — він триває в чатах увечері та у вихідні, хоча пов’язаний із тим самим шкільним середовищем. Не радьте дитині одразу видалити листування: спершу збережіть скриншоти, посилання, дати, назви акаунтів і, якщо можливо, оригінали повідомлень. Як правильно зафіксувати докази, куди звертатися і що каже закон саме про цькування онлайн, ми розібрали в окремій статті про кібербулінг.
Як розпізнати ознаки булінгу в дитини
Одна ознака сама по собі ще нічого не доводить: дитина може погано спати через контрольні, а не через цькування. Насторожує інше — коли кілька сигналів збігаються в часі й повторюються:
- дитина регулярно не хоче йти до школи, просить змінити маршрут або пропускає окремі уроки;
- стає тривожною, замкненою чи дратівливою після школи або користування телефоном;
- гірше спить, скаржиться на головний біль, біль у животі чи втому без зрозумілої причини;
- втрачає речі, повертається з пошкодженим одягом або частіше просить гроші;
- уникає розмов про однокласників, шкільні чати, перерви чи групові завдання;
- раптово перестає спілкуватися з друзями, знецінює себе або боїться відповідати на повідомлення.
Почніть не з питання «Хто тебе ображає?», а з конкретного спостереження: «Я бачу, що останнім часом тобі важко збиратися до школи. Хочу зрозуміти, що відбувається». Не обіцяйте повної таємниці, якщо може знадобитися допомога інших дорослих. Краще поясніть, що будете повідомляти лише тим, хто потрібен для захисту. Додаткові орієнтири для спокійної розмови з дитиною зібрані на сторінці «Психолог рекомендує».
Що робити батькам: покроковий алгоритм
1. Вислухайте без звинувачень
Подякуйте дитині за розповідь і прямо скажіть: «Ти не винен / не винна в тому, що тебе цькують». Не запитуйте, чому вона не відповіла сильніше або не сказала раніше. Уточнюйте факти короткими питаннями: що сталося, коли, де, хто був поруч, чи повторювалося це.
2. Оцініть безпеку зараз
З’ясуйте, чи є погрози, травми, переслідування дорогою до школи або ризик нової небезпечної ситуації. За безпосередньої загрози життю чи здоров’ю не чекайте шкільної процедури — телефонуйте 102, а за потреби звертайтеся по медичну допомогу. Домовтеся з дитиною, до якого дорослого в школі вона може підійти негайно.
3. Зафіксуйте події
Складіть хронологію: дата, час, місце, конкретні слова чи дії, свідки, наслідки та попередні звернення. Збережіть повідомлення, скриншоти й фото пошкоджених речей. Не публікуйте матеріали з дітьми в соцмережах: це може посилити тиск і порушити приватність.
4. Повідомте школу
Для швидкої підтримки можна спочатку звернутися до класного керівника, шкільного психолога або соціального педагога. Повідомлення керівнику може бути усним або письмовим, зокрема анонімним. Для доказовості батькам зручніше подати його письмово. Опишіть факти без ярликів і вимагайте зареєструвати заяву; збережіть примірник із датою та вхідним номером. Керівник розглядає повідомлення протягом однієї доби з дня його реєстрації — цю та інші норми зібрано у статті про права та обов’язки учнів і батьків.
5. Контролюйте не покарання, а припинення шкоди
Попросіть школу пояснити, як дитину захистять уже зараз: хто спостерігатиме за ситуацією, до кого вона звертатиметься, як уникнуть небезпечних контактів і коли батьки отримають інформацію про рішення. Підтримка психолога може бути корисною, але вона не повинна підміняти організаційні дії школи.
Залучайте дитину до тих рішень, які безпечно обговорювати: кому з педагогів вона довіряє, чи потрібен супровід на перервах, як повідомлятиме про новий епізод. Можливість впливати на наступні кроки зменшує відчуття безпорадності. Але зупинити цькування мають дорослі — це не дитяча відповідальність.
6. Звертайтеся далі, якщо реакції немає
Якщо школа відмовляється реєструвати заяву, не реагує або не забезпечує безпеку, зверніться до засновника закладу чи місцевого органу управління освітою, а також до Служби освітнього омбудсмена. До поліції можна звернутися самостійно, не чекаючи рішення шкільної комісії. За погроз, фізичного насильства або іншої безпосередньої небезпеки робіть це одразу.
Чого краще не робити
Не організовуйте публічного з’ясування стосунків у батьківському чаті й не поширюйте імена або фото дітей. Не вимагайте негайної особистої зустрічі постраждалої дитини з кривдником чи публічного вибачення: без підготовки це може стати новим тиском. Самостійно допитувати іншу дитину або погрожувати її родині — теж поганий шлях. Комунікацію краще вести через керівництво школи, фіксуючи домовленості письмово.
Паралельно тримайте звичний режим: сон, їжа, навчання, спілкування з тими, з ким дитині безпечно. Якщо тривога, порушення сну, різке зниження настрою чи страх виходити з дому не минають, зверніться до дитячого психолога або лікаря. Фахівець тут потрібен не тому, що «щось не так із дитиною», — він допомагає відновити ресурс, поки дорослі змінюють небезпечні обставини.
Що каже закон України про булінг
Закон № 2657-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)», ухвалений 18 грудня 2018 року, ввів визначення булінгу в освітнє законодавство та доповнив Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП) статтею 173-4. Вона передбачає за булінг штраф від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи тривалістю 20–40 годин. За ті самі діяння, вчинені групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, — штраф від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів або 40–60 годин громадських робіт.
Якщо діяння вчинила дитина віком від 14 до 16 років, у передбачених статтею випадках стягнення накладають на батьків або осіб, які їх замінюють. Стаття говорить про діяння учасників освітнього процесу загалом, тож кривдником може виявитися і дорослий — про межі, які закон ставить учителю, у нас є окрема стаття. Окрема відповідальність встановлена і за неповідомлення директором поліції про випадок булінгу. Поліція документує обставини й уповноважена складати протокол, а наявність складу правопорушення за статтею 173-4 і саме стягнення визначає суд — не батьки й не шкільна комісія.
Як має реагувати школа
Чинний Порядок реагування на випадки булінгу, затверджений наказом Міністерства освіти і науки (МОН) № 1646 у редакції наказу МОН № 961 від 18 червня 2026 року (чинна з 11 серпня 2026 року), дозволяє подати повідомлення керівнику усно, письмово, електронною поштою і навіть анонімно. Далі керівник має:
- зареєструвати повідомлення в день надходження, а отримане в неробочий час — першого наступного робочого дня, і розглянути його протягом однієї доби з дня реєстрації;
- за наявності ознак насильства невідкладно, не пізніше ніж за три години, вжити заходів для його припинення, повідомити батьків і письмово — територіальний підрозділ Національної поліції та службу у справах дітей;
- не пізніше ніж протягом трьох робочих днів скликати комісію з розгляду випадків насильства та жорстокого поводження з дітьми.
Комісія збирає інформацію, аналізує обставини, визначає потребу в психологічних і соціальних послугах та рекомендує заходи для припинення цькування; на опрацювання випадку їй відведено до 10 робочих днів. Її мета ширша за з’ясування фактів: комісія має відновити безпечні умови навчання, а сам факт булінгу в юридичному сенсі встановлює лише суд. Розгляд відбувається конфіденційно, без публічного обговорення дитини перед класом.
Коли зміна формату навчання може допомогти
Перехід в інше освітнє середовище іноді дає дитині необхідну паузу й відчуття безпеки. Це може бути доречно, якщо загроза триває, школа не здатна швидко розмежувати учасників або стан дитини помітно погіршується. Проте зміна формату не повинна виглядати як покарання постраждалої дитини чи звільняти школу від обов’язку реагувати.
Сімейна форма навчання може підійти родині, яка готова організувати щоденне навчання вдома й підтримувати зв’язок зі школою для оцінювання. Екстернат частіше обирають учні, здатні самостійно опановувати програму у швидшому або індивідуальному темпі. Обговоріть вибір із дитиною, з педагогами, з психологом. Безпека тут не єдиний критерій: має значення й навчальне навантаження, і ресурси родини. Окремо варто продумати спілкування дитини поза школою — як влаштована соціалізація на дистанційному навчанні і що тут залежить від родини, ми розібрали в окремому матеріалі.
Хай там як складеться, дитина не повинна нести відповідальність за розв’язання ситуації. Спокійна підтримка вдома, зареєстрована заява, послідовний контроль за реакцією школи — це і є опора. А новий формат навчання нехай буде продуманим освітнім рішенням, а не вимушеною втечею.
